Це можливо важко усвідомити, але це так. Ми з вами живемо у майбутньому. Вже і зараз – воно вже прийшло. Хтось, хто колись цікавився науковою фантастикою, зрозуміє про що я. Вже зараз і вже сьогодні. І тому ми маємо тепер унікальну можливість, як подорожні Машини Часу, подивитися на нього – що справдилося, а що ні.
Автомобілі з дутими формами. Дівчата з яскраво-червоним волоссям і довгими накладними нігтями. Людина з відстороненим поглядом, що йде вулицею і розмовляє мовби сама з собою. Правда розмовляє не телепатично, як думалося колись, а все ж…Електронне листування, що зовсім витіснило колишнє паперове. Все це звідти, з нашого минулого майбутнього...
Дивним правда виявилося те, що майже скоротилися пілотовані польоти в космос. Ця мрія чомусь не справдилася аж настільки, як думалося... В 2010, за Артуром Кларком, вже мали полетіти до Юпітера. А замість того, здається зовсім безнадійно, застрягли біля власної планети. Зате опоясали всю Землю супутниками на геостаціонарній орбіті. Це теж його ідея. Хто не знає – в космосі, біля нашої планети, ще немає невагомості – інакше всі супутники навколо Землі не кружляли б, а летіли би куди їм заманеться. Там, в космосі, теж є сила тяжіння, просто менша ніж на поверхні Землі через віддаленість від неї. А не відчувають її космонавти тільки тому, що вона зрівноважується відцентровою силою обертального руху супутника. І якщо вибрати таку віддаль від Землі, щоб сила тяжіння була настільки малою, що для її зрівноваження вистачатиме всього одного оберту супутника в добу навколо неї, і запустити його в тому ж напрямку, що й вона, то він, обертаючись разом з нею, фактично висітиме весь час над однією і тією ж точкою земної поверхні. Так зараз усі супутники зв’язку працюють – нам вони стали знайомими завдяки сателітному телебаченню. І щоб обертатися разом з Землею – всі вони розміщені в її екваторіальній площині. А тому для того, щоб дивитися супутникове телебачення, антену треба на південь направляти. Ніколи не звертали на це увагу? Це – теж з майбутнього: супутникове телебачення, будинки, обвішані антенами у формі тарілки, спрямованими в сторону сонця, телесигнали з інших країн..
Прогнозованим виявився розвиток Китаю. В романі Артура Кларка разом з росіянами і США до Юпітера летять саме китайці. Як і цілком сподіваними виявилися і деякі інші тенденції – зростання кількості населення на планеті, стирання відмінностей між кордонами і націями. Але що виявилося дійсно поганим і несподіваним – так це те, що кудись щезла та позитивна складова цивілізаційного розвитку, яка існувала раніше, навіть в часи холодної війни. Я би сказав навіть – особливо в часи холодної війни. Бо читаючи і американську, і радянську фантастику тих часів, як не дивно, майбутнє бачиш практично одним і тим же – описується якесь нове і досконаліше суспільство. І ось цього відчуття якраз, на жаль зараз зовсім немає...
Не справдилися прогнози щодо колонізації інших планет, чи хоча би власного супутника – Місяця. Людина виявилася надто прив’язаною до власної планети і, саме головне, надто слабкою в економічному плані, щоб зреалізовувати такі надвартісні проекти. Навіть з усіма її теперішніми 6-ма мільярдами населення і сотнями трильйонів обігових доларів світової економіки. Хоча ще дивнішим є навіть не сам цей факт, як те, що замість цього, замість цієї мрії не з’явилася якась інша, хоча б наближено настільки ж позитивна, як і вона, за своїм сприйняттям.
Розшифрували геном людини. Цього, здається, теж чекали – всі ці казки про клонованих людей і фабрики геніїв вже завтра можуть стати реальністю. Правда розшифрувавши його, усієї суті цього процесу так і не зрозуміли – і в загальному розумінні еволюції і далі штурхаємося навмання, як сліпі кошенята. Зате цікавими виявилися перетини наук – квантова хімія, психофізика, молекулярна біологія. Нові науки, що виникають на зіткненні інших наук, іноді справді відкривають нові й унікальні закономірності. А ось роботів створити так і не вдалося – і сучасні японські розробки все-ще більше схожі на ляльок, ніж на ті героїчні створіння, які освоювали нові зоряні системи і жили серед людей в фантастичній прозі ХХ ст. Які не тільки воювали між собою, але й які іноді навіть вміли любити чи й страждати, а не тільки ледве ходити чи рахувати, як зараз.
Але найбільшим розчаруванням стало, напевно, НЕ-підкорення світового океану. Він як був сам по собі, так ним і залишився – морські глибини виявилися навіть ще недоступнішими за космічні. Не кажу вже навіть про те, що в 21-му столітті в нас за прогнозами фантастів вже мали існувати цілі підводні міста, чи хоча би – автоматизовані заводи-фабрики по виробництву продуктів. Цього не сталося. Зате саме там, в світовому океані, відбувалася перша зустріч землян з іншою формою життя, відмінною від власної. Невуглецевою і незалежною від сонячного світла. Правда нею виявилися не інопланетяни, як можна було б подумати, й не невідомі розумні створіння, а всього лиш наші власні земні мікроорганізми. На дні океану в районі викидів вулканічних газів віднайшлися форми життя, що живляться цією енергією надр і не потребують ні світла, ні вуглецю. Тобто по-суті – не включені в природній кругообіг речовин на планеті. А проте – є живими! Ну чим не фантастика?
Несподіванки знайшлися там, де їх зовсім не чекали – посередині між двома світами. Поки людина розщеплювала атом і будувала космічні кораблі, вона пропустила частину світу, більшу за атом і меншу міліметра. „Мілі” – префікс, що означає одну тисячну частинку чогось. 10-3, тобто. А є ж іще і 10-6 ,10-9, 10-12 – ну і так далі. Перше називають „мікро”, друге –„нано”, третє – „піко”. Звідси нове й незнайоме слово – „нанотехнології”. Все, що більше атома і менше як 10-9 метра – пропущена нами раніше і, як виявилося, достатньо значна частина світу. Звичними стають конденсатори в кілька Фарад, і навіть – в кілька десятків Фарад, хоча ще два десятки років тому в школі цілком серйозно стверджували, що створити конденсатор навіть в одну Фараду – і то неможливо, бо таку ємність має уся наша планета. Виявилося – можливо, в мікросвіті існують величини, більші цілої планети. Дивина!
Цікаві сюрпризи принесла психологія – теорія, здається, безнадійно відстала від практики. Що таке „душа” людини так ніхто і не зрозумів, але сучасні методи впливу на неї можуть іноді радикально її змінювати. Ніхто правда так і не знає, як працюють ці методи, але працюють. І чим саме, добрим чи поганим, закінчаться такі пошуки в подальшому – невідомо... Правда перші результати цього процесу виявилися на диво схожими до того, про що нам раніше казали різні релігії. Так що тепер релігію, при бажанні, може створити вже кожен. Чи хоча би, на біду, якусь фінансову піраміду, збудовану за її принципами. І одне, і інше – однаково прибутково. Потрібно тільки більше яскравого світла софітів, щоб привселюдно схилити голову перед новим богом. Високі сцени, масові зібрання людей, гучні речитативи і одкровення перед публікою – і технологія створення чуда стає доступною усім. Але так як сучасна психологія поступово стає осмисленим сприйняттям колишніх релігій, так може виявитися й те, що й щось інше, тепер здавалося би зовсім нове для нас, вже було раніше відомим на нашій планеті. Електричні лампи древнього Шумеру, літаюча вогняна колісниця Єгови, описана в Біблії – чи не відгомін це минулих цивілізацій, що як вітер вже промайнули колись давно нашою планетою?
Ми з вами живемо у майбутньому. Це можливо важко усвідомити, але це так. Вже зараз і вже тепер. Яке воно, наше майбутнє?
09.04.2009р.