Реальні пригоди,не видумки! Отож:
Ніколи не цікавтеся психодрамою, якщо тільки не прагнете змінити своє життя!
Причому змінює вона його дивно - так що все в Вашому житті навколо Вас стає однією суцільною психодрамою. І хоча Вам самим притому може здаватися, що насправді Ви зовсім не змінилися - події починають розвиватися, змінюватися хаотично і спонтанно. І саме страшне - Вам це тепер починає подобатися.
Коротше, остання поїздка в Київ, взяв квиток назад не на те число, що треба і навіть не запитав перед поїздкою, скільки саме мав би заплатити за навчальну сесію. В результаті квиток довелося здавати (а квиток електронний, гроші не повертаються, вірніше повертаються не зразу і на картку, а не готівкою), а за навчальну сесію - доплачувати більше, ніж я на це розраховував. Колись мене такі негаразди напевно напрягли би, бо попри той хаотичний стиль життя, який я веду, такі моменти з грошима і квитками я зазвичай прораховую досить чітко.
А тут ніякої тривоги і роздратування. І навіть тіні сумнівів щодо того, що робити далі. Білет здав, пішов купляти в касу новий, не маючи достаньо коштів для цього (на випадок, якби довелося брати купейний), але дивлюся, що вже не встигаю (бо робив це в обідню перерву). Тож буквально за кілька хвилин покинув чергу, але зате ще встиг помітити прямо на вокзалі Інтернет-клуб (а не став би в цю чергу - то й не помітив би).
Тож ввечері приїхав ще раз, взяв знову електронний квиток вже з кредитної кратки - яка різниця? За пару днів все-одно віддам, а готівка пригодиться! І спокійно відбув навчальну сесію до кінця. Де нарешті зрозумів, як мені класно було рік тому на вступній сесії і яким важким був для мене цей рік все-таки.
Але не про це. Самий прикол, якраз в руслі психодрами, був вже при поверненні додому. Поїзд ужгородський, тож в Тернополі з усього вагону сходив тільки я один - всі інші їхали далі. Проснувся ще в Хмельницькому - там ми чогось довго стояли, а коло мене товклися якісь дівчата - якраз сідали. Дивлюся на годинник - вже спізнюємося.
Але встав перед Тернополем за 20 хв, до того, як воно мало б бути за графіком. Зіібрав постіль, приходить провідник, запиує "Ви вже проснулися?" Кажу: "Так, можете забрати постіль". А потім сиджу, чекаю Тернополя, дивлюся в темне вікно і думаю. "Це ж цілком ще раз заснути можна вже одягненим! І провідник вдруге ж вже не прийде будити! Наставити будильник ще раз, чи що?"
Але вирішив не турбуватися, поставив "будильник в голові", щоб не заснути і коли побачив, що таки нарешті під"їзджаємо, пішов в тамбур. Несподіванкою виявилося, що провідника там, в тамбурі, ще немає. "А, нічого! - думаю - зараз підійде!".
Аж тут, бах! - поїзд вже зупиняється, а його так і немає. Вертаюся назад, заглядаю в одне купе, друге. А він мирно спить. Буджу легенько, торкаюся до руки, кажу "Відкрийте двері. бо вже зупинка" - нуль реакції. "А, - думаю, - що, сам не відкрию?". Йду, відкриваю двері, це виявилося легко, ще трохи довелося помучитися з тією ручечкою, що відкриває сходи (вона там така непомітна, треба її знайти, підняти і прокрутити.)
Під низом вже майже в паніці бігала якась жіночка - напевно та, що мала на моє місце сідати, з якимсь чоловіком. що вочевидь її проводжав. Кажу: "Провідника немає, напевно проспав" - і вивалююся на перон.
Чудове завершення психодраматичнох сесії! smile emoticon smile emoticon smile emoticon Провідника, якого б так міцно зморив сон буквально за 7 хв. перед прибуттям поїзда, я ще не бачив. Зате тепер я сам з легкістю можу освоїти ще й його професію - провідника пасажирського поїзда. smile emoticon
Отож ще раз - "Ніколи не займайтеся психодрамою, якщо не хочете, щоб у Вашому житті почали ставатися такі дивні пригоди! smile emoticon "
Краще й далі живіть у світі своїх звичних уявлень. smile emoticon Так зручніше і безпечніше. Але якщо хочете, щоб спонтанність і хаос прийшли у Ваше життя, якщо хочете. щоб Ви цього не боялися, але цим насолоджувалися - тоді займатеся!
Мені ця пригода здорово підняла настрій. Чудове завершення двох чудових, проведених у Києві. днів!! smile emoticon smile emoticon smile emoticon
P.S. І ще (я все ж таки і аналітик трохи) подумалося - я ж теж боявся проспати зупинку! Очевидно з нас двох - мене і провідника - сон мусів обрати когось одного. Вийшло так, як вийшло -- цікаво і феєрично.
А могло вийти і так, як зазвичай це буває в звичному світі звичних людських уявлень - проспав би я, а не провідник, було б багато переляку, проблем і криків. Тернопіль я би все-одно не проїхав би, бо ж на моє місце, як виявилося, вже сідала інша людина, але настрій був би зіпсованим.
І замість феєричної пригоди була б цілком звичне роздратування зі звичними скаргами на несправделивість долі і глупоту життя. От і вся різниця - в тому, чи самому володіти Хаосом, а чи навпаки - залежати від його непередбачуваності. Ну десь так, приблизно! Удачі всім!